Загибель у власному будинку від снаряда, який випустили з потяга, розстріли родини “через золото” і катування жінки, яку прийняли за “вбивцю Мотороли”. Це – реалії Донбасу з 2014 року, які ще треба буде розслідувати. Про це пише BBC NEWS.
На думку правозахисників, це цілком може підпадати під визначення “воєнний злочин”, й таких випадків документують дедалі більше: страшні події активної фази війни та років “замороженого конфлікту” виходять з тіні.
Правозахисники з міжнародної організації Truth Hounds, збирають свідчення про старі та нові злочини проти цивільних на Сході України.
А оскільки воєнні злочини строку давності не мають, то навіть, якщо колись оголосять амністію, винних все одно можна буде притягти до відповідальності.
Нещодавно Truth Hounds представили звіт “Без строку давності. 102 нових свідчення воєнних злочинів та інших порушень прав людини на Донбасі” про нові розслідування по обидві сторони від лінії фронту на Сході України.
Sнформацію правозахисники збирають під час “польових місій” – виїздів безпосередньо на Донбас (останній був у червні-вересні 2020 року).
Головне джерело – розповіді очевидців.
Їхні слова потім верифікують та аналізують: що звідки могло “прилетіти”, які підрозділи були на тих локаціях, хто з “польових командирів” керував у містах.
Зібрану Truth Hounds інформацію передали до Офісу генерального прокурора України для розслідування за статтею 438 Кримінального кодексу (“Порушення законів та звичаїв війни”).
Потенційно їх можуть використати й в міжнародних інстанціях.
Початок лютого 2015 року – розпал боїв за Дебальцеве. Утім, гаряче тоді було і на суміжних ділянках фронту.
1 лютого обстріляли Новотошківське – підконтрольне ЗСУ село на Луганщині.
Тоді просто у своєму дворі загинула жінка, ще трьох цивільних поранили.
У хаосі тих днів дані про цю смерть так і не задокументували.
Зараз правозахисники зібрали інформацію, яка свідчить про те, що вогонь вівся з району села Голубівське, яке контролювали проросійські формування – так звана “група Призрак”.
Причому, за даними свідків, міномети могли бути встановлені у вагонах потягів, які проїжджали повз.
“Сепаратисти ставлять військову техніку на платформи, вивозять у поле та відстрілюються по Новотошківському. Таке було не раз й під час обстрілу 1 лютого 2015 року обстріл вівся так само. Знаю, бо чув звук потяга до початку обстрілу. Про це також говорять інші жителі Новотошківського”, – розповів один з місцевих.
Командував “Призраком” на той час “польовий командир” Олексій Мозговий (у травні 2015 року він загине від підриву авто) з трьома встановленими громадянами РФ.
“Район Голубівського, Донецького, Жолобка і аж до м. Голубівки (Кіровська) на лютий 2015 року контролювався бригадою “Призрак” (наразі переформована у 2 АК 14 БТРО). Командування бригадою здійснював Олексій Мозговий (загинув у 2015 році). Разом із ним командування бригадою на лютий 2015 року здійснювали Юрій Шевченко, Олексій Марков і Петро Бірюков. Усі троє є громадянами РФ”, – кажуть правозахисники.
Згаданий Олексій Марков згодом очолив “Призрак”, а нещодавно загинув у аварії.
У самопроголошених “ЛНР” та “ДНР” у таких обстрілах цивільних традиційно звинувачували ЗСУ (навіть якщо від вибухів постраждало село, де перебували самі ж українські військові).
Правозахисники вважають, що цей випадок цілком підпадає під визначення воєнного злочину.
Остаточні висновки, втім, робитиме прокуратура.
Валентина Бучок була монтеркою на одному з підприємств ДТЕК у Донецьку.
Третього лютого 2017 року вона йшла на роботу, коли біля одного з будинків чоловік, який ішов назустріч, почав вимагати у неї документи.
Далі він заявив, що українські підприємства у так званій “ДНР” не працюють, і викликав “поліцію”.
Після цього, розповіла пані Валентина, вона потрапила “на підвал”, де її жорстко допитували, дали в руки листок з написом “ДТЭК Шпион” й сфотографували.
Потім, за її словами, був 20-годинний допит у кайданках в “МГБ ДНР”, де її запитували: “Зізнавайся, ти вбила Моторолу?”
Командира сепаратистського “батальйону” “Спарта”, росіянина Арсена Павлова з позивним “Моторола” вбили за кілька місяців до того.
“Особа, яку Валентина ідентифікувала як старшу з-поміж інших, погрожувала їй відрубати ноги і викинути під Ясинуватою, а потім – застрелити і згноїти у підвалі”, – пишуть Truth Hounds.
Пізніше жінка потрапила в “Ізоляцію” – відому в’язницю в Донецьку, звідки її періодично вивозили на допити, поки через 11 місяців не “засудили” до 17 років в’язниці “за пропаганду ідеології вищості української нації”.
Наприкінці 2017 року Валентину Бучок обміняли.
Загалом у звіті Truth Hounds описано більше сотні випадків, які можна кваліфікувати як воєнні злочини чи інші порушення в умовах війни.
Більшість – це обстріли населених пунктів, які продовжуються і в 2020 році.
Від них постраждали цивільні у Трьохізбенці, Верхньоторецькому, Авдіївці, Новотошківському, Водяному, Новолуганському, Красногорівці та Жованці.
Місцеві свідки звинувачують у таких обстрілах і ЗСУ.
Правозахисники вивчають злочини по обидві сторони фронту, тож у звіті Truth Hounds згадуються й сумнівні дії українських добробатів (хоча з об’єктивних причин наразі значно більше свідчень польових місій про злочини незаконних збройних формувань).
Наприклад, багаторазове затримання бійцями батальйону “Айдар” кількох місцевих у Трьохізбенці (зокрема місцевого священника і голову селища) влітку 2014 року, яких підозрювали у співпраці з сепаратистами, та конфіскації їхніх машин.
Або ж затримання та побиття цивільних на блокпостах українських військових.
Зокрема задокументовано випадок, як жителя села Жованка двічі затримували на українському блокпості у Майорську.
“За словами його матері, чоловіка схопили військові, звинувативши, що той коригувальник, закинули в окоп і катували його там: тримали зі зв’язаними руками, били, годинами тримали на сонці з зав’язаними шортами на голові. Після цього відпустили й привезли в лікарню міста Торецьк“, – йдеться у звіті.
Через рік ситуація повторилася й у 2015 році чоловіка знову затримали і побили на тому ж блокпосту в Майорську.
Правозахисники кажуть, що багато воєнних та інших злочинів просто загубилися у “тумані війни”.
У 2014-2015 роках документувати і розслідувати їх було дуже складно.
А зараз, коли такі можливості вже є, свідків та доказів значно менше, тому про трагічні події можуть просто забути.
Утім, як резюмують Truth Hounds: “Давність подій не впливає на їхню значущість, а у випадку з воєнними злочинами й поготів, оскільки останні не мають строку давності”.
Рік тому Офісі генпрокурора України створили Департамент нагляду щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, який займається саме воєнними злочинами.
Зібрані правозахисниками матеріали вже передали у цей департамент, а також у регіональні прокуратури, які безпосередньо будуть займатися цими справами.
Як каже юристка згаданого департаменту Аліна Павлюк, допомога правозахисників тут відчутна, адже вивчення воєнних злочинів вимагає багато часу, а також досвіду з міжнародного гуманітарного права – до 2014 року Україна фактично не стикалася з подібними випадками.
Коментарі закриті.